Для теплої зустрічі з друзями за філіжанкою кави виберіть сервіровку у шоколадних та блідо-голубихвідтінках. Таке поєднання кольорів заспокоїть, викличе довіру та настроїть усіх присутніх на веселу та невимушену бесіду.
Вдалого вишиття!
↧
Кавове зернятко
↧
Вашківський чарівник - Георгій Гарас
Серед загалу завжди знаходяться особливо обдаровані умільці, котрі, як губка, вбираючи надбання поколінь, помножують їх своїм хистом, своєю творчістю. Вони живуть між нами і часто присвячують цьому мистецтву усе своє життя.
Авксентій Яківчук.
Був звичайний зимовий день 27 лютого 1901 року, коли в родині Олексія та Марії Гарасів, що жили у Вашківцях, народився первісток. Називали синочка Георгієм. Молода мати дивилася на свою дитину небесними очима і її серце наповнювалося невимовною радістю. Коли колисала немовля, ткала чи вишивала, співала найкращих пісень, щоб йому передалася любов до рідного краю, до славного українського роду, до світу добра і краси.
Якось у церкві мати уздріла куму Одокію в новій сорочці, вишиту віночком попід шию. Дзьодзьо, як його усі називали, тоді вже до школи ходив. Показала на неї синочкові й спитала, чи не перемалював би. Аж зблід на лице, почувши мамину забаганку. За кілька днів він подав їй листочки з малюнками. З недовірою подивилася вона на сина. Хіба дитина могла так удати? «Мамо, я це сам зробив, - випередив її запитання. – Я вишивки перемальовував дівчатам у класі вже не раз».
У 1921 році Георгій вступив до художньої студії в Чернівцях. Коли приходив додому, розповідав, що навчається у школі художника Крутохвилі, але мусив у нього виконувати й чорнову роботу, бо не завжди міг вчасно заплатити за навчання. Після армійської служби повернувся у Вашківці і зайняв посаду секретаря в адвокатській канцелярії. Навідуючись у справах до Чернівців та навколишніх сіл, придивлявся бо багатої буковинської ноші, оздобленої орнаментами. Вони його найбільше цікавили.
Невдовзі одружився з юною Катериною Журавель. Та коротким було їхнє щастя, бо молода дружина занедужала і померла. Георгій залишився з малесенькою донечкою, яка також невдовзі відійшла за своєю матір’ю.
Згодом життя принесло радісну новину. Георгій знайшов свою половинку - Євдокію. Усі знали про її таланти прясти, ткати і вишивати. Пізніше Євдокія Петрівна згадувала їхнє знайомство: «Він задивився на мою сорочку. Так придивлявся, що аж мені недобре стало. Я хотіла йти, а він попросив зачекати. Аж тоді глянув на мене, але так, що я ледве встояла, бо запаморочилось у голові. Аж нарешті запитав, чи довго вишивала. Я не зрозуміла про що він говорить. Як це можна довго вишивати?»
У 1931 році у родині Гарасів народилася донечка. Росла Наталочка спритна, усе татів пензлик собі тягнула. Чекала, коли після роботи сяде за стіл з паперами, повторювала його вдумливі рухи. Поспішала набрати води і подати до малювання. Нещастя сталося в січні 1941 року. Він припізнився того вечора. Дуже здивувався, що донечка не зустріла його. Того дня вона впала з містка у воду. Лікарі діагнозували запалення легень і розрив судин голови. 25 січня, за три місяці до того, як Наталці мало виповнитися 10 років, обірвалося її земне життя.
Важкий біль руйнував їхні серця, але вони виконували найнеобхіднішу роботу. Рятувалися улюбленим заняттям, коли брали до рук пензлик і голку, щоб на папері й полотні оживали неповторні орнаменти вашківського чарівника, які так любила донечка. Ніхто не знає, коли нарешті відчули потребу в словах. Здається, вона перша скрикнула, вколовши палець голкою, коли дошивала останню ягідку калини на рушнику. Він підвів очі від листка, котрий графив для узору під клітинки, побачив її закривавлений пальчик. Нахилився, спив ту крівцю і заплакав, як мала дитина.
31 березня 1942 року у них народився хлопчик. Втішені батьки не допускали й думки, що непевний воєнний час може зашкодити їхній крихітці. Непомітно бігли роки. Втішалися Михайликом, бо ріс чемним хлопцем, допомагав по господарству.
Одного вечора Георгій приніс гарну звістку. Йому запропонували підібрати роботи для ювілейної виставки на честь 40-річчя Жовтневої революції. А ще сказали, що й альбом можна буде надрукувати.
Упродовж останніх місяців після виставки не раз до Гарасів навідувалися працівники будинку народної творчості. Відбирали взірці для чоловічих і жіночих сорочок, рушників, серветок. Обговорювали обсяг альбому і можливості кольорового друку. Віддавав їм орнаменти на віру, бо мали з Євдокією велику журу через сина. Лікарі ніяк не могли розпізнати його хворобу, а той діагноз, про який говорили, не залишав надії на життя для їхнього одинака. Михайлик мусив кілька разів на рік підліковуватися. Повертався додому веселим, брався до роботи. Але яка то була робота, як йому знову закрутилося в голові…
30 листопада 1960 року Гараси востаннє були разом…
Чорна зима відступила. У додачу до усього нещастя зі столиці дійшла звістка, що загубилися орнаменти і не можуть видати його альбом, але готують документи на представлення до звання заслуженого майстра народної творчості України. Проте забагато в міністерських кабінетах людей, які не розуміють його творчості, а від них залежить, чи підтримають те подання. Хоч мучила Георгія Гараса душевна гризота і забирала немало часу робота на городі, щодня, незважаючи на втому, сідав до мольберта творив дивовижні орнаменти, які на темному тлі пробивалися сонячними радощами і надіями.
Першу персональну виставку орнаментів і картин художника розмістили у Вашківському будинку культури. Це було в 1966 році. Незвичайна подія зібрала чимало шанувальників декоративно-прикладного мистецтва. Люди приїхали з дальніх і ближніх доріг і з великим захопленням сприймали орнаменти майстра.
- Мені здавалося, - признався Георгій Олексійович дружині, - що з кожним дружнім потиском рук мені передавалися і сила, і здоров’я. Велике благо сотворила для мене громада однодумців. Одне діло, коли вручають документ про присвоєння звання, і зовсім інше – пошана від своїх людей.
Скільки літ минуло з тих пір, але виставкові тижні й місяці не обходилися без Гарасових робіт. Гостям з усіх-усюд при доброму настрої Георгій Олексійович не забував розказувати про талант дружини швидко вишивати і створювати власні композиції, застосовуючи ті ж кольори. Бо не менше зробила вона в полотні дірочок, ніж у небі зірочок. Зізнався, що без жіночих порад і терпіння не зміг би стільки узорів намалювати.
(з книги Євдокії Антонюк-Гаврищук «Вічні скарби Георгія Гараса»)
Так і не дожив майстер до того дня аби побачити свою працю в давно омріяній книзі. Його життя обірвалося у січні 1972 року. Світ побачив альбом лише у 1974 році, а згодом у тій же хатині, у якій господарював митець, де жив разом з жінкою і дітьми, було відкрито музей творчості Георгія Гараса. Євдокія Петрівна прожила потому ще майже 20 років.
* * * * *
Текст Наталя Скрипниченко
↧
↧
Вишивальниці блондинки
31 травня - Міжнародний день блондинки. У вишивальному колі також є творчі білявочки. Тому щиро всіх вітаю, бажаю усім радості, миру та достаку. Нехай натхнення вас не залишає!
 |
| Галина Білоусова |
 |
| Наталя Скрипниченко |
 |
| Іванна Сивак |
 |
| Оксана Коломієць |
 |
| Тетяна Сеник, Оксана Коломієць, Світана Галущак |
 |
| Олена Єрипалова |
 |
| Наталя Балабан |
 |
| Світлана Галущак |
 |
| Оксана Гетьман |
 |
| Анна Марчук |
 |
| Романа Пілат |
 |
| Анна Гладченко |
↧
Літні смаколики
Усі ми любимо запрошувати своїх рідних та друзів, приймаючи їх за великим столом. Але до візиту гостей треба ретельно готуватися. Головне, усі свої зусилля витратити не лише на приготування всіляких кулінарних смаколиків, а й залишити їх для родзинки вашого столу. Такою родзинкою може бути дорогий сервіз, гарний букет, та більше за все ваших друзів приємно здивує гарні серветки та скатертина оздоблена ручною вишивкою.
Серветка з родинної колекції Світлани Галущак.
↧
Кентервільський привід. Оскар Вайльд
Придбання цієї книжечки у мене викликало стільки емоцій, що навіть мій син (а його навряд чи можна віднести до книголюбів) почав захопливо читати. Казочка про американську родину, яка придбала старовинний англійський маєток, де вже понад 300 років мешкав привид. Проте американці такі люди, що їх подібними дурницями не налякаєш. Власне їх більше засмучувала англійська негода, ніж присутність якогось там привида. А от привиду як раз прийшлося не солодко.
Однозначно рекомендую до прочитання. Дотепно, цікаво і зовсім не страшно. Та й з такими чудовими ілюстраціями таку книжечку просто хочеться мати в своїй бібліотеці. Після того, як син закінчить читання, подивимося ще мультик і фільм.
Улюблені цитати:⠀
Навзаєм небо зарюмсало величезними краплинами дощу, а невдовзі взагалі заридало ридма...
⠀
Недаремно я казав: на всіх англійців погожої днини просто бракує! Єдиний порятунок для них — утеча до Штатів.
⠀
Природа ніколи не танцює під чиюсь сопілку, навіть якщо це сопілка британської аристократії!
⠀
Я все намагаюсь уявити, як це чудово — відпочивати у пухнастій прохолодній земельці, насолоджуючись шепотом зілля та вічним спокоєм. Утратити лік часу, стерти з пам'яті всі образи й земну марноту, примиритись із собою та всім світом...
↧
↧
Невидимець. Герберт Веллс
Зважаючи на те, що це взагалі перша моя книжка з наукової фантастики, то читання пішло мені досить легко. Особливо перша частина. Я все чекала надзвичайного розвитку подій, але, видно, автор хотів нереальну історію зробити більш-менш наближену до людського сприйняття.
Невидимець - людина, яку важко вподобати: вічно роздратований, лютує, трощить все на своєму шляху. Чи виникало у вас хоч трошки співчуття до нього? І чи вважаєте, що Кемп вчинив правильно? Чи міг він якось вплинути на хід подій або, принаймні, хоча б спробувати змінити божевільний задум Невидимця?
Хай там як, роман читати варто. Принаймні, знати оригінальну задумку автора. Але всі сучасні екранізації я на всякий випадок подивлюся.
![]()
Улюблені цитати:
Англосаксонський дух парламентарного способу врядування виявився й тут: розмов було багато, а рішучих дій - жодних.
Найлегше не вірити в існування невидимої людини.
- Ви ж знаєте, які ми дурні у двадцять два роки?
- Невідомо ще, - тоді чи пізніш.
Я віддався розкішним мріям про те, що може дати людині невидимість. Таємничість, владу, волю. Зворотного боку медалі я тоді не бачив.
Невидимість давала змогу здобути все, але не дозволяла ним скористатися.
↧
З новим роком!
Санта цього року дивовижний! У подарунок приніс мені отаку купку книжечок, чому я невимовно тішуся! 📚 2020 - рік, в якому я вирішила перечитати всю АНГЛІЙСЬКУ КЛАСИКУ. Сподіваюся мої плани здійсняться як і решта мрій. Чого і вам бажаю, мої друзі! Будьте щасливі!
↧
Різдвяний Діккенс
Якщо вже англійцям так до смаку додержуватися традицій, то певно і я почну свій новий читацький рік традиційно: з Чарльза Діккенса і його "Різдвяної пісні".
Шлях до знайомства з цією всесвітньо відомою повістю був достатньо цікавим. Моєму сину-шестикласнику задали цей твір зі світової літератури. Я, як відповідальна мама, тут же замовила книгу в інтернеті. Знайшла її у видавництві "Світовид"і за декілька днів отримала. Взагалі-то я не можу себе віднести до категорії людей, які полюблють онлайн-закупи. Мені треба потримати в руках, покрутити, роздивитися, а тим паче, коли мова заходить про книги! В книзі, окрім самого тексту, для мене важливі папір, шрифт, оформлення, ілюстрації, а головне закоханість у книжку, яку можна відчути лише в магазині.⠀
Коротше кажучи, ця "Різдвяна пісня"залишилася недоспіваною ще на першому куплеті. Сину здалося замало картинок і заважкий переклад. Звиклі нам імена Скрудж і Марлі там виявилися Скряжем та Мерглеєм, картинки чорнобілі і багато-багато тексту.
⠀
У дитячій бібліотеці порадили прочитати цей твір у щедро проілюстрованому переказі, що ми і зробили в той же вечір.
⠀
А перед самим новим роком мені на очі потрапила ця ж "Рідвяна історія"у книгарні Видавництва Старого Лева. Як на мене, добрий знак зав'язати тісні стосунки з Діккенсом. Тому я не змогла собі відмовити у придбанні третього варіанту цього дивовижного твору в не менш привабливому оформлені. І не пошкодувала. Прочитала із задоволенням.
↧
Різдвяна пісня. Чарльз Діккенс
Безумовно Чарльз Діккенс і його "Різдвяна пісня"вартують того, щоб повертатися до них знову і знову.
Улюблені цитати:
Навіть століттями каяття не можна відмолити загублену на землі можливість зробити добру справу.
⠀
Турбота про ближнього - ось що мусило стати моєю справою. Добро громади - ось до чого я повинен був прагнути. Милосердя, жаль, щедрість - ось на що я мав спрямувати свою діяльність.
⠀
Чи тобі вирішувати, хто з людей має жити, а хто - вмерти? Може, ти сам в очах Небесного Судді значно меншою мірою вартий життя, ніж мільйони таких, як дитина цього бідняка?
⠀Хвороба і скорбота легко передаються від людини до людини, та все ж немає на землі нічого більш заразливого, ніж сміх і веселий настрій.
⠀Так уже влаштований світ - завжди знайдуться люди, готові осміяти добру справу.
↧
↧
Кради як Митець
Рік тому я прочитала кльову книженцію "Кради як митець". Книга - це так голосно сказано, бо читається за годину. Але це дійсно те видання, яке надає крила... чи це не з тої опери?? )))) як би там не було, цю книжку можна (і треба) перечитувати знову і знову.
Пізніше придбала ще одноіменний записничок, щоб занотовувати усе, що поцупила. З'явилося дивне відчуття, що якось несподівано для себе я стала на "злочинну"стежку :). Тепер, якщо будуть мене брати, то візьмуть з усіма доказами :)
В щоденнику всілякі дурнички, але використовую я його на свій розсуд.![]()
↧